Наводницький міст – це збірний образ одразу кількох переправ через Дніпро, які існували з X сторіччя по 1953 рік.
За літописами, ще в Х-ХІ століттях кияни робили перші вдалі спроби з’єднати береги Дніпра наплавним мостом – тобто таким, де пливучими є власне пролітні споруди. Річки тоді були чи не найважливішими шляхами: вони зв’язували віддалені землі й сприяли об’єднанню племен в одну державу. Східні слов’яни масово розселялися по Дніпру та його притоках – Прип’яті, Десні, Росі тощо.
У XVI столітті поблизу гирла Либеді діяв Наводницький перевіз, що складався з двох поромів і дерев’яного мосту через Тельбін (на той час – затока Дніпра, нині озеро на Березняках). Звідси й сучасні назви Старонаводницької вулиці та Новонаводницького провулка – від урочища поблизу давнього моста.
Як пише києвознавець Валерій Лисенко, з квітня по жовтень щороку через Дніпро розкидалися тимчасові мости на поромах і плотах, проїзд якими був платним. Про це, зокрема, свідчили документи XVII століття. 1744 року через Дніпро побудували розкішний міст завдовжки у 450 сажнів. Його силовими елементами слугували троси, сплетені з вербової лози. А належала та переправа Києво-Печерській лаврі.
Історик зазначає, що тогочасні конструкції були дерев’яними – а отже, недовговічними. Щороку вони руйнувалися бурями, повенями, льодоходами. Отже, взимку Дніпро доводилося долати по кризі з ризиком для життя.
Втім, «дерев’яна традиція» в Києві не вщухала довго. Наводницький казенний наплавний міст почали наводити з 1713 року, розбираючи його на час льодоходу.
Згодом, у 1915 році, був споруджений стратегічний дерев’яний міст на пальовій основі. Першу світову війну він вистояв – натомість польсько-радянська війна ледь не стала для нього «кінцевою». 9 червня 1920 року переправу спалили під час відступу польські війська за наказом генерала Едварда Ридз-Смігли.
У березні 1921 року міст відбудували, і він проіснував до середини 1930-х років. У 1935 році замість нього ввели в дію новий дерев’яний міст. І простояв він аж до зруйнування у вересні 1941 року внаслідок Другої світової війни. Фотографія моста збереглася у Федеральному архіві Німеччини. На ній – сторожовий пост німецького солдата на цитаделі Києва, захопленого напередодні, 19 вересня 1941 р. Та вид на місто з палаючим мостом через Дніпро.
Тим часом у середині 1930-х років був розроблений проєкт іншого, постійного металевого моста, вже з опорами на кесонній основі. Його автори – інженер В. М. Вахуркін і архітектор К. М. Яковлєв.
Спорудження моста розпочалося в 1939 році і заглухло під час гітлерівської окупації Києва. При німецькій владі на його опорах був побудований тимчасовий міст фон Райхенау, позначений на мапі 1943 року. Назвали його на честь німецького воєначальника генерал-фельдмаршала Вальтера фон Райхенау. Однак і цій переправі не судилося дожити до сьогодення: її підірвали під час боїв за Київ восени 1943 року.
Нарешті, після визволення Києва в листопаді 1943 року, був споруджений низьководний Наводницький міст, який проіснував до весни 1944 року. Відтоді діяв уже висоководний міст. Але після побудови у 1953 році поруч моста імені Патона остання іпостась Наводницького моста була таки розібрана. І більше його відродити не намагалися.
В наші дні, за низького рівня води у Дніпрі, кілька залишків старих опор дерев’яного Наводницького мосту можна побачити над поверхнею води.
Джерело: tykyiv.com