Масове будівництво мостів на Закарпатті почалося у XIX столітті. Переважно це були дерев’яні споруди. Сьогодні побачити їх можна лише на старих фото чи листівках.
На дорогах з малою інтенсивністю руху зазвичай з берега на берег перекидали одну-три колоди – їх називали «лавкою». Здебільшого лавки не мали поручнів. На дорогах з інтенсивним рухом селяни дбали про зручніші й надійніші лавки, на яких вже облаштовували «рукóйми» (поручні). На великих і широких річках обов’язковим компонентом лавок були додаткові Т- і П-подібні проміжні опори – «підпори», «лаби».
Складнішими за конструкціями були більші пішохідні містки та проїзні мости. Основу будь-якого великого дерев’яного моста становили опори й пролітна частина. Через неширокі річки переважно будували мости на один проліт. На двох берегах робили насипи з глини та каміння, в які забивали «палі». Проміжними опорами багатопролітних мостів слугували підпори з твердих порід дерева, переважно дубові. Подекуди, задля тривалішої експлуатації паль, знизу їх оковували залізними пластинами, а перед ними добудовували трикутні хвилерізи, що також слугували «криголамами» взимку.
На однопролітних мостах для основного перекриття використовували від двох до чотирьох «прогонів» – товстих колод або брусів. На багатопролітних мостах на проміжних опорах під кожний ряд «прогонів» клали так звану «подушку» – в один, три й більше рядів бруси довжиною не менше 4 метрів кожен, що збільшувало відстань між опорами.
На початку XX століття найпопулярнішими на невеликих річках у гірських селах були криті мости з двосхилими дахами. Замість традиційних перил місцеві майстри встановлювали на них так званий «столиць» висотою до 3 м, на якому кріпили крокви – «кізли», «роги». Дах крили гонтом або драницями. Ними ж і зашальовували зовнішні сторони стовпів стільця або весь проліт моста. Дах значно продовжував період експлуатації споруди.
Джерело: localhistory.org.ua