Каштанові дерева Європи розповідають приховану історію, яка відображає злети й падіння стародавнього Риму та спадщину, що залишилася в лісах континенту.
Згідно з дослідженням швейцарських науковців, римляни мали певну пристрасть до солодкого каштана (Castanea sativa), розповсюджуючи його по всій Європі. Проте їх більше цікавив не стільки смак плодів, скільки деревина, що швидко відростає. Це також сприяло поширенню методів вирощування дерев, таких як відновне обрізання, що дозволило деревам процвітати на континенті.
Сьогодні сліди римської спадщини можна знайти в багатьох частинах Європи – понад 2,5 мільйона гектарів вкриті каштановими деревами, що відповідає площі острова Сардинія. Ці дерева стали важливою частиною ландшафту в багатьох регіонах і залишаються складовою традиційної кухні, зокрема у Франції та Португалії.
На південному схилі Альп ростуть гігантські каштани з обхватом стовбура понад 7 метрів. До Середньовіччя солодкі каштани стали основним харчовим продуктом у цьому регіоні. Але до приходу римлян у Тічино цих дерев не було – їх було знищено під час останнього льодовикового періоду понад 10 тисяч років тому.
Використовуючи дані палеоекологічних записів пилку та римські тексти, вчені проаналізували поширення солодкого каштана і волоського горіха до, під час і після Римської імперії. Ці дерева є індикаторами людського впливу, адже добре реагують на догляд, обрізання та пригнічення конкурентних дерев.
У Швейцарії, Франції та частинах Німеччини майже не виявлялося пилку каштанів у шарах ґрунту й осадів до римської епохи. Але з розширенням Римської імперії його кількість зростала. Згідно з дослідженням, найбільше зростання відбулося близько 0 року — у розпал могутності Риму в Європі.
Чому римляни так цінували каштани? Плоди вважалися їжею для бідних – пастухів і селян. Але еліта цінувала здатність дерева швидко давати нові пагони після обрізання – процес кописингу. Таке відростання було ідеальним для будівництва укріплень, адже деревина, багата на таніни, була міцною та довговічною. Кописинг також мав омолоджуючий ефект навіть після десятиліть занедбаності.
У Середньовіччі каштани стали основою харчування в долинах Тічино, за даними історичних джерел. Люди продовжували доглядати дерева століттями, отримуючи з них їжу й деревину, а самі дерева – тривале життя й поширення на нові території.
Сьогодні каштани Європи зіштовхуються з новими викликами – хворобами, змінами клімату, занепадом традиційного сільського господарства.