Перші відомості про будівництво домівок із дерева на території України відносять до часів трипільської культури – V-IV століть до н.е. Збережену донині найстарішу дерев’яну хату можна побачити на власні очі у Національному музеї народної архітектури та побуту у Києві.
Хату з хутора Верестя, села Самари Ратнівського району на Волині збудували 1587 року – така дата вирізьблена на покутній стіні. Будівлю виявив у 1970 році архітектор Сергій Верговський, вона є доволі рідкісним зразком давнього житла. Це так звана курна хата, які будували без сіней і димоходу та опалювали піччю по-чорному, виводячи дим через двері або спеціальні отвори у стелі й даху.
Самарська хата однокамерна і має площу 24 квадратних метри (4,8м х 5,1м). Вона збудована з соснових плах – колод, розрізаних навпіл. Має низький двосхилий дах на кроквах, вкритий соломою. Вітрові дошки на фронтонах закінчуються різьбленими фігурами у вигляді коників.
Хата має три волокових вікна – такі вирубувалися у двох суміжних колодах і «заволікались» дерев’яною засувкою (звідки, власне й назва). Двері курінної хати мали архаїчну конструкцію «на бігуні» – вони кріпилися на чопах, які виступали зверху й знизу від дверного полотна.
Всередині хати збереглася також стародавня курна піч з дерев’яною рубленою основою і глинобитним верхом. «Меблювання» хати виглядало досить скромно: приміст для спання, дві лави та складна система жердок, на яких сушили льон, коноплі, одяг, а часом – сіно та дрова.
Самарська курна хата – унікальний зразок поліського житла, який є найстарішим в Україні та поза її межами.