Фантастична Венеція щороку приваблює мільйони туристів з усього світу – вона захоплює своїми історичними пам’ятками, каналами та вишуканою архітектурою. Проте чи не більший захват у нас викликає той факт, що фундаментом для міста слугують мільйони дерев’яних паль.
Місто Венеція було закладене у 420-х роках н.е. на мережі островів у мілководній лагуні. І від самого початку архітектори стикнулися з проблемою м’яких глинистих ґрунтів, просочених вологою. Рішенням стало щільне забивання дерев’яних паль глибоко в осадові породи, аби створити стійку основу для будівництва. Ранні венеціанські будівельники обирали певні види деревини, які від природи мали стійкість до пошкодження водою, такі як вільха, дуб і сосна. Деревину заготовляли у лісах на материку, включаючи регіони сучасної Італії, Словенії, Чорногорії та Хорватії.
Обрані породи дерева змогли витримати тривале занурення у безкисневе середовище лагуни з морською водою. Відсутність кисню запобігала мікробіологічному розпаду і гниттю, а мінералізація перетворила деревину на високоміцний фундамент, здатний витримати величезну вагу історичних будівель.
Розміри дерев’яних паль обирали залежно від рівня навантаження, типів будівель і глибини шарів осадових порід. Колоди зазвичай мали довжину від 2 до 8 метрів і діаметр від 10 до 30 сантиметрів. Довші палі використовувались у місцях, де для належної підтримки були потрібні глибші шари спресованої глини, наприклад, під великими громадськими будівлями і соборами. Такі палі проходили крізь верхні шари пухких ґрунтових порід і досягали глибшого і стабільнішого глинистого шару.
Згідно з історичними записами та геотехнічними дослідженнями, кількість дерев’яних паль у фундаменті міста оцінюють в діапазоні від 7,9 до 15,8 мільйона. Цей величезний «підводний ліс» є основою фундаменту Венеції, створюючи стабільну базу для сотень пов’язаних між собою островів і споруд, з яких складається місто.